У теперішньому цифровому світі смартфонів та різноманітних гаджетів друкованій книзі непросто конкурувати й боротись за увагу читача, але все ж їй вдається тримати гідну оборону завдяки тим, хто досі любить гортати паперові сторінки та поринати в загадкові світи.
Саме з такими активними читачами вирішила вас познайомити. Для цього завітала до Миколаївської бібліотеки.
Читальню у Миколаєві, що на проспекті Михайла Грушевського, звели у 1979 році. Будівництво на той час спонсорував місцевий силікатний завод.
Миколаївська бібліотека ззовні – це двоповерхова будівля, що споруджена впритул до житлової п’ятиповерхівки. Всередині на першому поверсі – просторе фоє, дитячий відділ для школярів 1-8 класів та конференц-зала. На другому поверсі – юнацький (для старшокласників, студентів), дорослий відділи та читальна зала.
Бібліотека крокує в ногу з часом. І це особливо помітно, коли потрапляєш в простору сучасну конференц-залу, де можна проводити лекції, семінари, майстер-класи. Впродовж останніх років читальня оновила свою технічну базу. Придбали комп’ютерну техніку, проєктори, меблі. Плюс до всього, наважились на революційний крок – відмовились від централізованого опалення, перейшли на електричне. Тепер мають власну котельню, де самі собі господарі, бо власноруч регулюють подачу тепла. «Ми тепер суттєво економимо, коли надворі тепло, регулятори переводимо в економний режим», – каже директорка читальні Віра Блискун.
На цьому зупинятись не планують, цього року готуються втілити амбітний задум – подати на обласний конкурс проєкт капітального ремонту частини фоє. Усіх деталей не повідомляють, тримають інтригу, кажуть лишень, що задумали креативний бібліопростір.
Миколаївська бібліотека приваблює не лише книжковими новинками, а й літературними зустрічами, творчими вечорами, майстер-класами. На жаль, через карантин такі заходи тепер рідкість.
Окрім читальні, бібліотека ще психологічна порадня-розрадня. Так жартують працівниці книгозбірні. Бібліотекарка Ольга Івандюк розповідає, що тільки-но вранці встигають відкрити двері, як постійні читачі вже тут як тут. Хтось приходить прочитати нову періодику, хтось – новомодну мотиваційну книгу, а є й такі, хто йде, аби поспілкуватись, почути добре слово, розповісти про свої клопоти, шукає розради або ділиться наболілим.
Поки ми спілкуємось із господарями, до читальні час від часу навідуються відвідувачі. Першим ділом оглядають стенд з новими надходженнями.
«Література зараз дорога, книга коштує в середньому 200 гривень. Тому не кожен може собі дозволити часто купувати книжкові новинки. Зараз популярні мотиваційні, психологічні книги, нон-фікшн», – розповідає директорка бібліотеки та додає: «Маємо напрацьовані добрі стосунки з деякими видавництвами, й вони нам безплатно по примірнику надсилають для бібліотеки. Гордимось, що маємо у своєму арсеналі топ-10 кращих світових книг та топ-10 українських».
За що люблять Миколаївську бібліотеку відвідувачі, які книги читають її найактивніші читачі?
Михайло Гулевич: «Ходжу до бібліотеки вже пів століття»
Промовляючи це, пан Михайло аж сам дивується та вголос рахує роки, відколи оселився в Миколаєві. Живе в сусідньому з бібліотекою будинку, тому до читальні навідується часто. Розповідає, що скоро святкуватиме восьмий десяток. З них на пенсії вже двадцять років, а до того часу сорок три роки пропрацював на миколаївському цемзаводі електриком у КІПі (контрольно-вимірювальні прилади та автоматика).
«Без бібліотеки не можу, хоч вже із зором не ладнаю, бо роки своє беруть, але до читальні ходжу щотижня, а то й частіше. Дуже люблю історичні та духовні книжки, а ще газети, журнали. Свого часу багато газет переплачував», – розповідає Михайло Гулевич.
Поважний вік – не привід сидіти вдома. Михайло Гулевич частий гість на всіх урочистостях в місті: офіційних, культурних, літературних. Натомість телевізор дивиться лише дві години на день, та й то лише новини, щоб бути в курсі всіх подій в країні й світі.
Вдома має свою велику бібліотеку, там всі українські класики. Найбільше до душі вірші Тараса Шевченка. «Люблю Степана Руданського і його гумор у віршах. Під час карантину бібліотека не працювала, тому всю домашню бібліотеку перечитав. Люблю ходити до бібліотеки, бо тут завжди порадять щось цікаве», – розповідає читач.
Зена Доскочинська: «Відомих постатей свого краю треба знати»
Зена Доскочинська за освітою методистка хору, роками працювала у сфері культури району, свого часу спробувала і заробітчанського хліба в Італії та Ізраїлі. Пригадує, як на чужині сумувала за рідною країною.
Наразі жінка працює у садочку «Журавлик», що по сусідству з бібліотекою.
В обідню пору пані Зена чимдуж поспішає до бібліотеки, аби взяти почитати нову книгу. Розповідає, що захоплюється історією рідного краю. «Днями взяла читати щойно видану книгу «Видатні постаті Миколаївщини», стільки всього нового довідалася, особливо про лікаря Дмитра Стасіва. Люблю читати про видатних людей. А бібліотеку люблю за духовне збагачення, бо людина, яка багато читає, має великий мовний багаж, легко почувається у товаристві», – каже пані Зена.
Читанню книг жінка приділяє годину перед вкладанням до сну: «Одну годину перед сном молюсь вервицю, а годину читаю», – розповідає Зена Доскочинська.
Ольга Яріш: «Люблю панорамне охоплення часу в книгах»
Ольга – молода мама двох дітей, наразі у декретній відпустці. За освітою історик, любить читати історичні нариси. До бібліотеки ходить декілька разів на місяць, бо живе по сусідству з читальнею. Останні прочитані книги про Андрея Шептицького та Йосипа Сліпого, Степана Бандеру та Євгена Коновальця.
«Дуже імпонує, коли автор книги у своєму нарисі про певну історичну особистість не лише описує самого героя, а охоплює більш панорамно, описує епоху, в якій жила і творила історична особистість», – розповідає про свої вподобання читачка.
Поруч з книгою в Ольги Яріш часто є місце і для смартфона. «За собою помічаю, як телефон пожирає вільний час, навіть провокує свого роду залежність: прокидаєшся й одразу хочеться погортати стрічку новин у соцмережах. Поволі вчусь з цим боротись і годинку-дві знаходжу для читання книг. Бувають книги, які відкриваєш і починаєш читати, але виклад настільки нечитабельний, що змушена згорнути книгу і братись за іншу», – ділиться роздумами читачка.
Петро Сидор: «Детективи – мої улюблені книжки»
Читач Петро Сидор також живе по сусідству з бібліотекою. До читальні ходить понад сорок років свого життя. Зараз пан Петро пенсіонер, до того працював механіком на стрийському заводі «Зривпром», а останні десять років перед пенсією – майстром у миколаївському училищі (тепер ліцеї).
Найбільше полюбляє Петро Сидор читати детективи. Це його захоплення ще з юнацьких років. Пригадує, що в часи «союзу» передплачував «Світові детективи». Усю детективну класику вже перечитав, тепер взявся за сучасних авторів. Чоловік каже, що любить заплутані сюжети та подумки шукати розв’язку. Та окрім детективів, навідується Петро Сидор до бібліотеки за періодикою.
І хоч на пенсії вдосталь часу, перед телевізором пан Петро не засиджується, лише переглядає новини, щоб бути в курсі всеукраїнських та світових подій.
«До бібліотеки ходжу, бо тут ввічливі й доброзичливі бібліотекарки. Завжди порадять цікаві новинки», – каже Петро Сидор.
Марія Корж: «В бібліотеці забуваю про час»
Пані Марія до бібліотеки навідується мало не щодня, у свої 82 роки енергійна жінка встигає обійти пів міста, скупитись на ринку, а дорогою додому обов’язково навідується до бібліотеки. За освітою пані Марія – фармацевтка, працювала в аптеці. В юності, пригадує, ще до вступу на навчання, пройшла усі можливі курси, бо так їй усе було цікаво. Цей молодечий запал та цікавість енергійна пані не втрачає і тепер.
Розповідає, що так захоплюється читанням, що як сяде за книжку в читальному залі, то три години пролітають, як одна мить. «Читання для мене – найкращий відпочинок. Якщо тиждень не йду до бібліотеки, то мені світ немилий – мене туди як магнітом тягне», – ділиться читачка.
Остання прочитана книга – «Чічка» Марії Когут. «Люблю історичні книги, твори Шевченка, знаю багато напам’ять». На підтвердження своїх слів Марія Корж декламує, а потім милозвучно наспівує «Така її доля, о Боже мій милий».
Полюбляє жінка читати й місцеву пресу. «У «Громаді» з нетерпінням від номера до номера чекаю на статті Степана Семенюка. Над одними плачу, бо так розчулюють, над іншими сміюсь весь день», – додає Марія Корж.
Читає жінка не сама – ще й онука долучає, любить йому читати казки. Разом полюбляють вирощувати рослини. «Люблю город, квіти й читати», – резюмує читачка.
Миколаївська бібліотека – це сучасна читальня. Простір, відкритий для всіх людей, для різних думок та ідей. Тут надзвичайна атмосфера, настрій, затишок, місце, куди хочеться щоразу повертатись. І щастя, що Миколаїв має таку сучасну читальню.
Любов Добжанська
