16
лютого, в Миколаївській центральній районній бібліотеці відбувся показ фільму
"Незламні" про героїчний подвиг оунівців Василя Біласа та Дмитра
Данилишина.
Презентували
кінострічку історики: Ярослав Сватко, Микола Посівнич (актори фільму) та
Михайло Галущак.
Автор
сценарію та режисер фільму військовий капелан, священик УГКЦ Михайло Греділь.
Розпочав
подію о. Роман Сотник із молитви.
Дослідник
українського національно-визвольного руху Ярослав Сватко під час презентації
зазначив, що Білас (25 р.) та Данилишин (21 р.) це були молоді люди, які
увійшли в доросле життя і хотіли виконати дію, яка би допомогла виправити
кривду зроблену їхнім батькам. “Будучи малими дітьми вони пережили створення
Української держави – УНР та ЗУНР. Вони її бачили, але їхні батьки тої держави
не втримали. Після цього прийшла
Польська держава і вона почала виписувати свої
правила гри і поведінки для українців, де наші предки не були рівноцінними, а
були людьми другої категорії. Вони цю кривду відчували і жили вони з мрією, що
цю кривду направлять. І з таким відчуттям жили не один Білас чи Данилишин. Якщо
ви прочитаєте біографію Бандери, то там прямим текстом написано, що він
пам’ятам цю державу і все життя ставив собі за ціль її відновити”, – підкреслив
історик.
“Друга
сторона медалі історії цих хлопців, – продовжив Ярослав Сватко – це значна
частина коментаторів, які будуть говорити, що ці люди вчинили не правильно, що
це був грабіж. Однак, в розумінні тогочасного суспільства – це була війна і в
окупанта забрати зброю чи кошти, щоб потім для себе цю зброю купити; це було у
порядку речей. Щоб не бути голослівним, то, до прикладу, в той час керівником
Польської держави був Пілсудський, який кількома десятиліттями раніше він
вчинив таких актів “пачками”, де він грабував російські фінансові установи і за
ті гроші фінансував польський визвольний рух для того, щоб мати свою державу.
То що для українців це було б не нормально абсолютно такі самі речі чинити? І
це є причиною того, що українське суспільство сприйняло загибель Біласа та
Данилишина, як загибель героїв”, – наголосив Ярослав Сватко.
Вчинок
Біласа та Данилишина у той час дуже вразив суспільство – їхні імена були
занесені до Молитви українського націоналіста. “Вони були першими, – продовжив
Ярослав Сватко, – вони пробивали цю дорогу і показували, як повинен себе вести
член Організації українських націоналістів в обличчі ворога та як він повинен
боротися за здійснення великої мети”.
Коли
у Львові 23 грудня 1932 р. польська влада вішала Біласа та Данилишина, то по
всій Галичині у церквах били дзвони. “І тут раптом у 6 год ранку, темно ще, і
по всій Галичині починають бити дзвони. Люди почали питати: Що сталося? Щось
горить? Хтось помер? А їм пояснюють: “Там вішають наших хлопців”. Після цього
більше людей почали цікавитися, що це за ОУН і для чого націоналісти борються
за свою державу”, – зазначив Ярослав Сватко
Про
вплив постатей Біласа та Данилишина, яких затримали у с. Верин, на свідомість
жителів Миколаївщини розповів один з авторів фільму, директор Благодійного
фонду “Літопи УПА” Микола Посівнич. “Після тих подій саме Миколаївський район
дав найбільше героїв УПА, які були нагороджені лицарськими хрестами. На мою
думку, що якщо б не було Біласа та Данилишина, то не було б і Шухевича та
Бандери, адже останній відповідав за пропагандистську агітацію в ОУН, а Шухевич
відповідав безпосередньо за акцію в Городку” – наголосив Микола Посівнич.
До
присутніх звернувся також історик Ярослав Папуга, заступник голови районної
державної адміністрації Ярослав Лукомський, начальник відділу культури, молоді
та спорту Ірина Іваночко.
Слід
зазначити що фільм особливо цікавий жителям Миколаївщин адже частина епізодів
розгортається у районі. З покоління у покоління на Миколаївщині переповідають
історію, як Василя Біласа та Дмитра Данилишина було затримано у с. Верин.
Сьогодні на цьому місці встановлено пам’ятний знак і кожного року місцева
громада вшановує біля нього героїчний подвиг українських націоналістів 1932 р.
